Струківська церква. Рахів. Ясиня

Перша згадка про Ясіня нерозривно пов’язана з будівництвом Струківської церк­ви. Місце, де розташована Вознесенська (друга її назва – Дмитрівська) церква, люди вважають святим і переповідають, як кілька сотень років тому повертався додому, на га­лицький бік Карпат, гуцул Іван Струк з села Зеленого з отарою овець. Хороша погода і чарівна долина затримали пастуха, а коли вдарили морози, він кинувся до перевалу, але було вже пізно. Раптова зима засипала снігом дорогу. Іван Струк зрозумів, що овець пере­гнати через перевал не вдасться, і вернувся в долину. Збив сяку-таку кошару і залишив овець напризволяще в ясеновій хащі, а сам вирушив додому. Навесні Іван Струк з сином повернувся на місце, де залишив отару. Яким же було його здивування, коли він побачив усіх овець живими та ще й з приплодом. Тільки чу­дом можна було пояснити порятунок отари.

Струк збудував на цім місці каплицю, а також хату з найбільшого ясеня, пень котро­го був такий широкий, що довкола нього мо­гли сісти 12 людей, а в долині заснував село і дав йому назву Ясіня. Пізніше на місці каплиці збудували церкву і зветься вона за традицією Струківською, хоча спочатку була освячена як церква Вознесіння Господнього, а в 90-ті роки XX ст. переосвячена православною громадою на Свято-Дмитрівську.

Сама святиня у первісному вигляді не збе­реглася. Від неї залишились лише невисокий іконостас з соковитим різьбленням Царських врат і кілька старовинних ікон, зокрема «Апос­тол Петро». А на хоругві початку XX століття зображено Струка з ягням. Розміщення церк­ви також має стратегічне значення з огляду на місцевість – розташована на пагорбі, над річ­кою Чорна Тиса.

Церква складається з п’яти частин із брусованої кладки стін, до центральної частини більшого розміру з усіх боків примикають менші квадратні крила, хрестоподібні час­тини, покриті двосхилим дахом, з конічни­ми верхівками на краях. Центральна частина храму переходить у восьмикутник, зверху по­кривається восьмикутним шатровим дахом, з крихітною вежею, з подвійним шоломом. Вся церква обвивається широким нижнім на­вісом, а балки, що виступають із брусованої стіни, утворюють несучі консолі. Починаючи від рівня навісу, будівлю зверху захищає вер­тикальна дранка. Іконостас церкви перефарбований, на підставі структурних елементів можна припустити, що він був створений ра­ніше, аніж була збудована церква (у другій по­ловині XVIII століття).

У церкві серед сакральних предметів до­вгий час зберігалося церковне знамено XIX століття, на якому був зображений угорський король Святий Іштван та напис «S. Stephan I Rex Ungar». Але у липневі дні 2008 р. невідо­мі особи під покровом ночі розбили вікно, ви­ламали грати і, вдершись до храму, поцупили цінну старовинну протесію.

Церква є однією з найдосконаліших де­рев’яних церков на всій Гуцульщині. Є якісь чари у співвідношеннях бічних та централь­ної частин, у гладко тесаних колодах зрубів, у ґонтових покрівлях дахів і в маленьких ліхтариках над ними.

Церкву необхідно обійти до­вкола, щоб мати просторову уяву про неї, щоб оцінити кожну її частину. На одвірку вирізано декоративну композицію з трьох хрестів, дату спорудження – 1824 рік — та напис про те, що у 1894 р. Василь Попадюк дав кошти на пре­стол, а Гриць Павлючок, Петро Павлючок та Юра Сплящук робили підвалини, одвірки та іншу роботу з оновлення церкви.
Інтер’єр церкви, незважаючи на багатодільність, сприймається цілісним простором, підпорядкованим центральній наві з намето­вим верхом, що обумовлено великими арками-вирізами, які об’єднують простори прирубів з навою.
Василь Попадюк-Базь та його брат Іван тривалий час були в управі кураторії ясінянських церков, зокрема – головним куратором Струківської церкви. Майже на кожному дзво­ні, які він фінансував, були ініціали Василя Попадюка.

Інформація про перших настоятелів греко-католицької церкви Вознесіння Господньо­го до наших днів не збереглася. Зіставляючи історичні факти, можна припустити, що про­тягом XIX ст. та на початку XX ст. Струківську парафію могли обслуговувати настоятелі нижньоясінянського храму: о. Якоб Андрухович (служив з 1803 по 1838 р.), о. Ондраш Ілляшевич (1839 – 1840 pp.), о. Ондраш Тіводар (1841 – 1873 pp.), о. Антал Пуза (1873 -1900 pp.), Дюла Ковач (1900-1901 pp.), Шан­дор Ровної (1901 – 1926 pp.) та інші.

В середині 20-х років XX ст., коли право­славний рух на Підкарпатській Русі ще біль­ше активізувався, пожвавився він і серед пра­вославних вірників Рахівщини. Торкнулося це і парафій Ясінянського куща.
За твердженням старожилів, у 20-30-х ро­ках XX ст. обслуговував громаду вірників Струківської церкви православний священик о. Михайло Когут, який був настоятелем ново-збудованої у 1926 p., з ініціативи архімандри­та Алексія Кабалюка, православної церкви Різдва Іоанна Хрестителя в урочищі «Кричун» (тепер воно зветься «Воловець»). У жовтні 1944 p., під час боїв на лінії Арпада, вона згоріла.

Приблизно з кінця 30-х років до 1949 р. у храмі служив ієромонах Никанор Данко. У 1949 р. Струківську церкву закрили і зня­ли з реєстрації громади вірників 16 грудня 1960 р. Пізніше у її приміщенні було відкрито музей — картинну галерею. І лише наприкінці 1989 p., коли релігія почала відроджуватися, Струківську церкву було знову відкрито для прихожан, але вже православної конфесії. Най­активнішими парафіянами, які доклали багато зусиль до відновлення діяльності теперішньої Дмитрівської (Вознесіння Господнього) церк­ви, були місцеві мешканці Василь Дмитрович Зеленчук (1927 р. н.) та Андрій Олексійович Форес (1927 р. н.).

У березні 1990 р. було відновлено право­славну громаду у Ясінях та передано їй в ко­ристування Струківську церкву. В цьому ж році, з ініціативи та участі о. Івана Лофердюка, в храмі провели перше богослужіння. За його сприяння зробили ремонт.. Підмурували підвалини місцеві майстри Петро Стусюк та Микола Рещук. Іконостас реставрували спеці­алісти зі Львова.
Першим настоятелем храму був при­значений єпархією православний священик о. Петро Вучкан (уродженець с Іза Хустського району), який керував парафією з 1991 до кінця 2005 р. Головою церковної двадцятки було обрано Василя Зеленчука, який тимчасо­во виконував і функції дяка, а касиром обрали Миколу Рещука. Церковником був Іван Шведюк. Згодом наступником о. Петра Вучкана з 6 січня 2006 p., спочатку тимчасово, став ієрей о. Дмитро Чопик (призначений владикою Іоанном), а з 2 серпня 2007 р. направлений єпископом Іпполітом на постійно.
Влітку 1995 р. з трубок нержавіючої сталі був виготовлений трираменний православний хрест, який подарувало для храму подружжя Кабалюків – Юрій та Марія. Цього ж року його було встановлено перед Свято-Дмитрів-ською церквою.

У жовтні 1995 р. в Ясінях відродилася греко-католицька громада. Декан Рахівcького деканату о. Василь Носа на свято Покрови Пресвятої Богородиці того ж року провів пер­ше богослужіння під Струківським храмом. З 26 листопада 1995 р. в цьому храмі влада встановила почергове моління православних і греко-католиків, яке триває по сьогодні. Так була відроджена нижньоясінянська громада греко-католицької церкви, яку обслуговува­ли священики о. Юрій Дремлюк та о. Василь Носа (з 1995 по 1996 р.), о. Василь Ролюк (з 1996 по 2001 р.) а з 2001 р. – по сьогодні -о. Василь Соколович із своїми помічниками о. Віталієм Кудричем та о. Іваном Фуриком. Деякий час тут служили о. Василь Роман та о. Андрій Дуб.
31 березня 2013 р. тут відбулася архієрей­ська Служба Божа, яку провів єпископ Мілан Шашік у співслужінні священиків Рахівського деканату.

Дзвіниця збудована у 1813 p., складає з церквою єдиний ансамбль і має мистецьку цінність. Верхній її одвірок декоровано ком­позицією з хреста і солярних знаків та напи­сом: «ANNO DOMINI 1813». Вона за своїми архітектурними та художніми якостями за­ймає чільне місце серед найдосконаліших ви­творів закарпатського народного зодчества. Нижній чотиристінний зрубний ярус вище піддашшя переходить у восьмерик, який оптично ділиться на три частини дашками. Вкриває дзвіницю шатро, увінчане главкою з хрестом. Світло і тінь вимальовують вишу­кані форми, акцентують горизонтальні чле­нування, окреслюють кожну деталь дзвіниці. Висота смерекової споруди —11м.
У дзвіниці знаходяться чотири дзвони, різні за величиною і датою виготовлення. Найстарішим з них є великий дзвін, дато­ваний 1783 р. На ньому вилито рельєфну іконку — хрест з розп’яттям Ісуса Христа, яка дає ймення дзвону як Хресто-Воздви-женський. Перший малий дзвін, без жодних написів, тільки вилито на ньому орнаментне обрамлення навколо, а другий малий дзвін вилитий у Пряшеві, навколо нього кирили­цею вилито напис: «СЕЙ ЗВОН ВИЛИТИЙ ВЪ ПРЯШОВИ ИЖДИВЕНІЄМ АГАФІИ АНДРУХОВИЧЪ СУПРУЖНІЦИ ПАРОХА ЯСІНСКАГО. 1802». В ту добу парохом серед великої священницької родини Андруховичів міг бути Якоб (Яків) Андрухович, який спо­чатку був настоятелем Хресто-Воздвиженського храму у Рахові (з 1790 по 1801 p.), далі (з 1801 по 1803 р.) був призначений парохом верхньоясінянської Заріцької церкви (ще до спорудження мурованого храму Різдва Пре­святої Богородиці), а потім очолив парафію нижньоясінянської Свято-Духівської церкви (з 1803 по 1838 p.).

Розповідають, що дзвіниця (а з нею і дзво­ни) була перенесена до церкви Вознесіння Господнього в 1895 р. від знищеної пожежею церкви Св. Духа, що стояла в Нижніх Ясінях), але письмових підтверджень цьому немає. Швидше всього перенесені були тільки вцілілі дзвони, а не дзвіниця. Струківська церква збудована без жод­ного цвяха і є досконалим зразком церковно­го будівництва дерев’яних храмів Гуцульщини, витвором архітектурного мистецтва. У 1930-ті роки вона стала
своєрідним симво­лом Підкарпатської Русі – під такою назвою Закарпаття входило до складу Чехословаць­кої Республіки у 1919-1938 роках її часто можна було побачити на чеських листівках 30-х років XX ст., у фотоальбомах та інших публікаціях тієї доби. Згодом ця церква потрапила на поштову марку Карпатської України. На марці Яехословаччини окрім зображення Струківської церкви і дзвіниці, є напис «1 .Сойм, 2.III. 1939».
За спогадами старожилів, трохи вище за Струківською церквою і її дзвіницею у 1931 р. була споруджена невеличка хрестоподібна православна церквиця-каплиця Вознесіння Господнього, яку з ініціативи о. Алексія Ка-балюка збудували місцеві мешканці Олек­сій Форес, Юрій Чоп’юк та інші. У ній було встановлено малий іконостас, який, ймовірно, вирізьбив ясінянський майстер-різьбяр Олек­са Романюк. Під час військових дій восени 1944 р. у каплицю влучив артилерійський сна­ряд, і її було повністю знищено.
Коли молодий священик о. Дмитро Чопик на Різдво 2006 р. прийшов на своє перше бого­служіння в Струківську церкву, в ній зібралося всього п’ять чоловік. 14 січня, на празник Василія Великого, їх було вже дванадцять. Сьогодні парафія нараховує понад 80 вірників. На святкові літургії їх приходить набагато більше. За шість років його священицтва для храму і парафіян було зроблено багато добрих справ.
Впродовж лютого 2006 р. колишнє ґонтове покриття даху замінено новим. Роботу виконав майстер Михайло Паращик з помічниками.
Навесні 2007 p., з ініціативи священика о. Дмитра Чопика та підтримки православ­ної громади, було розширено вузеньку стежку до храму і вимощено камінням досить широ­ку доріжку. В цьому ж році майстром Юрієм Бронтерюком у храмі було замінено стару спо­рохнявілу підлогу на нову – з дощок модри­ни. Також було виготовлено, встановлено та освячено трираменний передхрамовий хрест (старий дерев’яний хрест протягом десятиліть підігнив і його звалив вітер).

У 2009 р., на кошти православної грома­ди, майстри Юрій Бронтерюк, Микола Ко-шук та Іван Кабалюк оббили добудований у 1994 р. іншими майстрами до західного зрубу храму коридор вагонкою.
8 листопада 2010 р. у Свято-Дмитрівській церкві відбулася Архієрейська літургія, яку очолили архієпископ Марк (Петровцій) та єпископ Мефодій.
У 2011 р. силами православної громади та бригади робітників, під керівництвом май­стра Івана Кабалюка, ґонтом було перекрито дзвіницю. На кошти православної громади було закуплено кований матеріал, з якого було зроблено вхідну браму на територію храму. В цьому ж році для Струківської церкви у Свя-то-Успенському храмі Києво-Печерської Лав­ри було придбано корони для вінчань.
Першими керівниками парафіяльної ради відродженої Вознесенської (Струківської), а нині Свято-Дмитрівської церкви на початку 90-х років XX ст. були голови церковної двад­цятки Василь Зеленчук (з 1991 по 1996 p.), Юрій Коритарюк (з 1996 по 1998 р.) та Іван Побуцький. Псаломщиками (дяками) протя­гом останніх кількох десятиріч були: Василь Зеленчук, Петро Вершак, Василь Гаврилюк, Юрій Ференц та Іван Харбака, церковниками – Андрій Форес, Іван Шведюк, Микола Кошук (з 2004 р. по сьогодні).

Письмовий матеріал подається з люб`язного дозволу автора книги “Храми Рахівщини” Василя Поповича.

Фотоматеріали – особисті колекції відкриток та фото – В.Волощука, В.Онищука

Перепублікація – виключно з дозволу авторів.